Тиха ніч лягла над полем, світ не ворухнеться,
Місяць, ніби серп косаря, гострим лезом гнеться.
Важко дихає земля, неначе в сні тривожнім,
А вдалині легкі шуми і чує їх не кожен.
Тіні постають із ночі, серед трав високих,
Що це – вітру тихий плач, чи, то може, кроки?
Змах коси он промайнув, падають стеблини,
Нічні косарі працюють, покутують провину.
То душі тих, хто не зкосив, хто залишив поле,
Праця не завершена, нема спокою в долі.
Не живі, не мертві – вони тінями стоять,
І в тих полях своїх забутих вони собі не сплять.
На кожному – сорочка біла, як місяць холодна й бліда,
І очі пусті, як нічне небо, де сонця нема і сліда.
Кожен з них працює мовчки, не промовить слова,
Косити поле, це здається, їх єдина мова.
Коса в руках, мов тиха лють, в руках міцно тримають,
Як обітниця, як доля, яку не обирають.
Їхні рухи, точні й чіткі, ніби час зупинився,
І навіть вітер у траві у шані захилився.
Вони працюють до світання, до першого променя дня,
Бо коли зійде сонце ясне, закінчиться мета.
І тіні згаснуть, на полі лишиться трава,
А ті, хто бачив нічних косарів, забуде про те, що бува.
Коли ж почуєш їх звук, тихий шурхіт сінний,
Не зупиняйся, не оглядайся, бо тут нічний господар – їхній.
Бо нічні косарі – це праця й поле мальовниче,
І кожен шурхіт уночі, це поле їх так кличе.
В лабіринтах снів душа блукає,
Спогади - мов листя що спадає.
Минуле уходить, майбутнє приходить,
Старе не зника, бо його переродить.
То минуле шепоче, то майбутнє кричить,
А реальностей безліч і душа там летить.
Смерть - лиш ілюзія, перехід в новий сон,
Прокидаєшся, чуєш будильника дзвон.
"Це був лиш сон!" - тихо скажеш собі,
Але це - новий світ, який звичний тобі.
В цій грі без кінця - ти є вічний гравець,
Суїцид - не фінал, а лиш чіт у триндець.
Ризикуєш прокинутись там, де все гірше,
Де вся біль і страждання стануть ще більше.
Хто жив благородно - той вище злітає,
І нові сюжети життя відкриває.
Рівень - це нова цікава історія,
Нові персонажі, нова траєкторія.
Нові закони і правила нові,
Нове усе і навіть код крові.
"Який сенс життя?" - питання зникає,
Бо жити щоб жити, кожен тут має.
І моментами жити кожної днини:
Кохання, родина і звершень вершини.
Насолоджуйся грою, лови кожну мить,
Бо наступне життя по-новому звучить.
По-новому в усьому: в відчуттях і в думках.
Побажання там інші і інший там страх.
Тож цінуй це життя, його барви яскраві,
Бо наступне життя, то є нова вистава.
В системі безкрайній - ти актор і глядач,
будь хто: лицар, поет, чи трюкач.
Навіщо ти шукаєш зустрічі з іншим кохана? Моє серце так вбиваєш, Не загоюються рани. І догорає, зникає як дим, Кохання моєї зорі... За для тебе пожертвував всим, В надії сумував по тобі... Не озирнулася назад, Ти йдучи назавжди. Як ти живеш, без мене, Кохана, розкажи. Моя зірка, відрада душі, Біла лебідка моя! Тільки тобою живу І лиш для тебе я. Цю чисту щирість почуттів Не зрозуміла ти. Тебе одну я лиш хотів, Та втратив назавжди. Жаль, що як мріялося не склалася доля. Не воскресити кохання, Не загасити болю. За нас двох ти все вирішила сама, Згас у тобі вогонь... На серці у тебе зима. Я лиш побажаю тобі, коханою комусь стати. Я удачі бажаю знову, Не буду я в відчай впадати. Нехай ти тепер не зі мною, Моя мила, про мене забудь. Нехай ми розлучилися з тобою, Щасливою, мила, будь)
Прийшов в стоматологію,
Крики різні чути.
В роті смак зубів,
Можна тут відчути.
Люди в білих халатах,
Стоять над тобою,
В роті в тебе борються,
З проблемою зубною.
А ти сидиш ніякий,
Сверлять зубки вже.
Болить чи не болить,
Вже не хвилює тебе.
Чекаєш в кріслі ти,
Чекаєш миті тої,
Коли дороблять все,
І випустять на волю.
І пофіг хто ви є,
Дорослі ви, чи діти.
Стоматологів не люблять,
майже всі на світі :)
Перед сном я мрію,
Про зустріч із тобою.
Гадаю, життя не просто так,
Звело тебе зі мною.
Заснув, і, увісні,
Ніжність я відчув.
Явилась ти мені,
Я голос твій почув.
Відчув твій ніжний погляд
І карі оченята.
Таким напевне б заздрили
Усі інші дівчата.
Ти підійшла до мене,
На носочки стала.
Щось прошепотіла
І ми разом впали.
Лежимо і дивимося
На місяць і на зорі.
Ти до мене притулилася,
І ми немов на морі.
Просто колихаємось,
Як човник на воді.
Ніжно обіймаємось,
Там лиш ми, одні.
Я увісні засинаю,
Тут я поруч з тобою.
"–Тебе одну я кохаю,
Хоч тут ти зі мною..."
В душі пісня гарна лунає,
Слова усі відстутні там.
Кличе вона мене на природу,
Знову я гуляю по лісам.
В пошуках мелодії тієї,
Ходжу я скрізь, за небокрай.
Та не знаходжу там своєї,
Не знаходжу там свій рай.
Моя мелодія – то спів
Моєї ніжної, милої красуні.
Немає в світі таких дів,
В яких гарніші обертони юні.
Таємнича вона і ласкава,
А її очі, сяють немов цитрин.
Зігріває, немов взимку кава,
Пришвидшує метаболізм клітин.
Я бачив ту мелодію далеко,
На зустріч я до неї йшов.
А вона від мене заховалась,
Шукав-шукав, та не знайшов...
По серед лісу загубився,
Втрачаю віру та надію.
"-Можливо десь я помилився,
Можливо не про те я мрію?"
Пустився сніг, я замерзаю,
І згадую теплі моменти.
Як свою милу обіймаю,
Як роблю їй компліменти.
Заснув... І раптом поруч,
З'явилася моя миленька.
Мене обіймами зігріла,
Дала теплий плед гарненький.
З лісу вивела, дорогу показала,
Свою гарну пісню мені наспівала.
Як вийшов, залишилась лише сова,
Ось так причарувала, пісня лісова
Ти в моїх думках,
щодня і щоночі.
Я немов залежний
коли бачу твої очі.
Чому снишся мені,
приходиш у снах?
Від твоєї вроди,
мені зриває дах.
Як разом, літаємо
ми в країні мрій,
Я тебе кохаю,
любов'ю мене зігрій.
Притулись до мене
своєю головою,
Нікуди не тікай,
просто побудь зі мною.
Я вокал, ти фортепіано,
акомпонуй мені,
Давай поринемо у танець,
у моєму сні.
Ти для мене друге Сонце,
грієш моє серце,
Яке в темпі менуету,
лиш для тебе б'ється...
Я кохання своє зустрів
І не знаю, що робити.
Неначе попав в країну снів,
Як мені без неї жити...
Сижду й дивлюся на неї
І не відведу очей.
Вона для мене наче фея,
Муза всіх моїх ідей.
Я тебе кохаю, скажу тобі,
І ми вдвох посміхнемось.
Зустрінемось в країні снів
І в танці обіймемось...
Ти в світі єдина така,
Більше такої ніхто не знайде.
Весь інтернет шукає,
Але й подібної немає ніде...
Снишся мені щоночі,
Не контролюю себе.
Лиш на мить стуляю очі
І бачу лиш тебе...
Я тебе кохаю скажу тобі,
А ти мені усміхнешся.
Й своїми губами до моїх,
Ти ніжно доторкнешся....)
Дивлюсь в рожеві окуляри
І вмить від того завмираю.
У них тону, в душі ні хмари,
Щодня собі їх уявляю.
А як її я обійму,
Одразу легше і тепліше,
Невже знайшов свою одну,
З якою світ весь яскравіше?)
Її усмішка — незрівнянна,
Очі — осіння, кленова алея.
Ніжне, шовкове волосся,
Моя безцінна лотерея.
Під парасолькою моєю,
В дощик ми разом гуляли.
Під час тривоги у Черкасах,
Ми про любов пісні співали.
З нею піду я хоч за хмари,
Коли подивлюсь їй у очі.
Коли дивлюсь їй в окуляри,
Я бачу те, чого так хочу...
Ліс березовий,
І ми на краю гори.
Небо зоряне,
Там де зостались лише ми.
Тут на висоті,
Кожен пише як Стендаль.
І в цій пустоті,
Втрачається життя мораль.
Ти, була і ні,
Втекла від мене у гаї.
Залишилась у моєму сні,
Ти лиш фантазії мої.
Ліс березовий,
Стою я на краю гори.
Небо зоряне,
Там, де разом були ми.
Місяць та тиша,
Погляд опускаю вниз.
А там лиш темрява,
І десь чутно вітру свист.
Один на зорі озирнуся,
Ніхто любов'ю не зігріє.
І лиш просто усміхнуся,
Поки когось щастя гріє.
У буднях спокійно сірих,
У солодких гріхах звичайних.
Серед красунь нещирих
На лініях трамвайних.
Жив я вчора, як усі,
Звичним своїм життям.
Але раптом моє таксі,
Змінило життєвий напрям.
Мов грозою схвильований,
Як же ти так посміла.
Обійти алгоритм шифрований
Стати мені, як повітря потрібна?
Відсутньою частиною,
Тою моєю єдиною.
Дівчино, красунечка моя!
Нехай усі помруть від заздрості,
Нехай здаюся божевільним я,
Немає без тебе радості.
Мені без тебе Сонце,
Просто на небі іскорка.
Засяяла в моє віконце!
Ніжна, люба, близька моя!
Губи твої та руки,
Твій погляд такий знайомий.
Серце кидає в муки,
Ночі стають безсонні.
То жар, то тремтіння по тілу,
У тисячі вольт розряди.
Як же ти так посміла,
Для мене нагородою стати?
Відсутньою частиною,
Тою, моєю єдиною...
Поле, нічне небо, зорі.
Тихий вітерець гуляє.
Сидить одна дівчина в полі,
В безхмарне небо споглядає.
Сидить сама-самісінька,
Когось вона чекає.
З кимось переписується,
Думки розповідає.
Уявляє простирадло,
Як з другом там лягає.
І як дивиться на зорі,
Поки він вірша читає.
А зорі тихо миготять
І іноді немов живі.
Одна зоря впала поруч,
Кришталь лежить в траві.
Замріяна, сама сидить,
Сльози течуть по щоці.
Але щось було не так,
Залишилась зоря в руці.
Її стискає міцно і бажає,
Щоб здійснилась її мрія.
Щоб ніколи не була сумна,
І щоб не була більше одна....
Я можу просто мовчати
Бути в твоїй голові.
Не можу тебе не кохати,
Ти в моїй крові.
Я тебе завжди чекаю
Як чекаєш ти.
Якщо потрібно тобі щось
Готовий допомогти.
Я пам'ятаю твої мрії
І наші спільні бажання.
Як дивлюся на твої вії,
То зникають всі страждання.
Я пам'ятаю наше місце,
Пам'ятаю захід сонця .
Де перший раз поцілувала
Тобою коханого хлопця.
Мені все як є скажи,
Ми з тобою чотири роки.
Але я й так розумію,
Що чекаєш моїх кроків.
Я з тобою одне ціле,
Як разом – без страху.
Як дивилися на зорі
Й співали на даху.
А може зараз, як тоді,
Підемо вночі гуляти?)
Станемо на міст кохання
На зорі споглядати.
Вип'ємо по чашці кави
І будемо співати.
Прогуляємось на славу
І підемо спати.
Увісні скажу тобі,
Що тебе кохаю.
І без тебе я собі
Життя не уявляю....
Я скажу, ні війні!
Не можу спостерігати
Як друзі палають в вогні.
Ні війні! Можете не вірити
Це все остогидло мені.
Ні війні! Шкода мені всіх тих
Кого позбавили рідні.
Ні війні! Ні війні...
Я скажу, нет войне!
Не могу наблюдать
Как друзья горят в огне.
Нет войне! Можете не верить
Это все надоело мне.
Нет войне! Жаль мне всех тех
Кого убили в нашей стране.
Нет войне! Нет войне...
Кожен день сирени,
Кожен день ракети.
Сім'я в підвал тікає
Рашист готує міномети...
Як в такому жити?
Куди усім діватись?
Потрібно щось робити
Бо нема куди ховатись
Каждый день тревога,
Незнаем что и делать,
Каждый день приходится
От ракет нам бегать.
Не пойму к чему,
Зачем эти напасти?
Не даёте жить спокойно ,
Захотелось больше власти?
Так её не будет,
Будем мы стоять.
И свою страну
От вас, орков охранять!
Чому страждають діти?
Чому страждають люди?
Не вмієте жити спокійно,
Робите війни всюди.
Навіщо вам ті смерті?
За що ви помираєте??
Нічого не вмієте цінити,
Нікого не кохаєте.
Я вас всех не понимаю,
Зачем эта война?
Земли наши чистые
Убиваете как сарана.
Хорошо жить не даёте
Ни себе ни нам .
Вы по сути не живёте,
Всё превращаете в хлам.
Почему же вы пристали,
Почему жить не даёте?
Сами вы себя спросили?
То спросите и поймёте...
Ні хмари на душі,
Надворі дощ іде.
Пишу нового вірша,
Іде дівча сумне.
Руденька, дуже мокра
По калюжах йде.
Напевне щось недобре,
На душі їй зле.
Беру я парасольку,
На зустріч їй іду.
І ту дівчиноньку
Додому я веду.
Вона стала ясніше,
Мені усміхнулась.
Дощ іде сильніший,
До мене пригорнулась.
Ми просто розмовляли,
Гроза нас не лякала.
Вона номер телефону
Для мене написала.
Було обом приємно,
Дощ не заважав.
І я красуню ту
Таємно покохав...
Ми вже біля дому,
Ось уже й кінець.
З уст наших пролунала,
Пісня двох сердець....
Вечером на лавочке, девочка сидела.
Играла на гитаре и красиво пела.
Её нежный голос он узнает с далека.
Красивая девица покорила паренька.
Он тогда впервые, кого-то полюбил.
Сдерживать эмоции, нехватало сил.
Взял цветы, шампанское и к ней он побежал.
И о своей любви он той девице рассказал.
Девица удивилась и перестала петь.
Она неожидала что он ей даст ответ.
Ведь его любила уже не первый день.
Они поцеловались и расцвела сирень.
Їду в автобусі в місто велике,
Навпроти мене дівчата сидять.
Дивлюсь їм в вічі і посміхаюсь,
Мої радісні очі їх веселять.
Погляд від мене не відривають,
Неначе фліртують, щось хочуть сказати.
І між собою собі розмовляють,
Не можуть очі відірвати.
І так всю дорогу ми розмовляли,
Мовою погляду і щирої усмішки.
Можливо навіть покохали,
Типу як друзі, зовсім трішки.
Таких дівчат у нас багато,
Сором'язливих, мовчазних.
Я з ними розмовляю радо
Мовою погляду, а ти не з таких?)
Сидить навпроти мене,
Дівчина екзотична.
Щось про себе мувить,
Вся файна, симпатична.
Як дивлюсь в її очі,
Посміхається вона.
І пахне так приємно,
Як аромат вина.
Сиджу й милуюся,
Незрівнянною красою.
І уявляю як спілкуюся,
З нею неземною.
А так заговорити,
З нею я не можу.
Сиджу й спостерігаю,
На свою вельможу.
Десь, на планеті Земля,
Дуже далеко від мене.
Малює, дівчина одна
Небо, травицю і клени.
Творить для усіх,
Ділиться знаннями.
Поширюючи щастя, сміх,
Вона обходить ями.
Відтворює красу,
Що хоче показати.
З метою однією,
Любити навчати.
Вдивляюся в картину,
Я бачу там життя.
І дивлюсь не хвилину,
На кольорів злиття.
Ці спогади у пам'яті
Надовго полишу.
І про свою художницю,
Вірша напишу....
Зі школи з ним ми - одне ціле,
І зараз нас не роз'єднати.
Разом шкільне життя прожили,
І зараз можем погуляти.
Чого ми тільки не творили,
Пройшли ми разом пекло й рай.
Пляшки в халабуді разом били,
Разом обійшли білозірський край.
Зранку до ночі я був в нього,
В футбол грали, вдома сиділи.
Не розповім я вам усього,
Бо багато з ним прожили.
Бро такий - один на світ,
Подібних дуже мало.
З ним і в воду, і в політ,
Ця дружба багато дала.
Бажаю й вам знайти таких,
Які вас зрозуміють.
Допоможуть в проблемах непростих,
Й дадуть життю надію...
Душа поета, що страждає,
Жалю до власника немає.
Що відчуває, те й дає,
Завжди натисне на своє.
Але якщо її хтось ранить,
Або її власника зрадить.
Негатив весь набирає,
І тоді вона страждає.
Поет чекає тої миті,
Що прийде той у цьому світі.
Що всі страждання прожене,
Що сумніви всі забере.
І подарує ту любов,
Що дасть надію знов і знов.
Що полегшить нам життя,
Як не святому каяття.
Щоб панував в житті мажор,
Сміх,радість,зник увесь мінор.
Душа тоді у спокої й любові,
І я чекаю миті тої...
Чоловік, що має досвід,
Навчає нас всьому.
Підкаже, допоможе,
За це я дякую йому.
Світ мені відкрив,
Став моїм кумиром.
Поділився досвідом,
А я став гарним сином.
Нівчому не відмовить,
Завжди поруч буде,
Навчає нас як жити,
Цього я не забуду.
Натомість,я стараюсь,
Все з батьком наздогнати.
Щоб було що в старості,
Про молодість згадати....
Має одяг гарний,
доглянуте волосся.
Завжди настрій файний,
а до мене трохи "злося".
Поки сидить на лаві,
книжечку гортає.
Я про неї пишу,
вона цього не знає.
Я до неї звик...
і до її усмішки,
Бува про неї думаю,
але то зовсім трішки.
Не знаю, що й сказати,
тепло на душі.
Неможливо описати,
що відбувається в мені.
Тиша і дві лави,
по різні стіни ми.
І легкий запах кави,
ледь-ледь дійшов сюди.
Праворуч Jᴀᴢᴢ лунає,
ліворуч фортепіано.
Романтична обстановка,
все просто бездоганно.
Лагідна до мене,
Зігріває мою душу.
Разом з нею я піду,
І в жару, і в сушу.
Кожен день чекаю,
Тебе я у спортзалі.
Поки ти прийдеш,
А я вмощусь на лаві.
В цьому вірші теж,
Є ім'я чієсь.
То головоломка,
Знайдете його десь?)
Надворі ясне сонце сяє,
Мій світ народжується знов.
Сазан по морю весело ширяє,
Пора весняна і любов.
На фіалці з'являються листочки,
Повіяв теплий вітерець
І мрія веде мене потрошку,
І я беру свій олівець.
Народжуються нові вірші,
І я веду рукою по листку.
Природа біля мене все тихіше,
Вслуховується, що ж я напишу.
Ліс, небо і тварини,
Фотографія, що душу гріє.
Немає жодної людини,
Лиш я який сидить і мріє.
Місяць і зірки палають,
Показують ті краєвиди,
Де вівці весело гуляють
Й косулі, що прийшли попити.
Де квітне барвами природа,
Де стане тепло на душі.
Де та чарівна врода,
Підніме настрій вглибині.
Фото з кишені я дістану,
Щоб згадати минуле своє.
Відкрию клаптик і погляну,
На те, що колись було моє.
І на душі знов стало тепло
Вдивлюся я в небо,
На зірки, що сяють там,
Й скажу добраніч усім вам.
Лес березовый,
И мы на краю скалы.
Небо звездное,
Там где остались только мы.
Здесь на высоте,
Птицы улетают вдаль.
И в этой пустоте,
Теряется жизни мораль.
Ты, была и нет,
Убежала от меня.
Осталась в моем сне,
Ты лишь фантазия моя.
В лесу березовом,
Стою я на краю скалы.
Небо звездное,
Там где вместе были мы.
Луна и тишина,
Взгляд свой опускаю вниз.
А там лишь темнота,
И где-то слышно ветра свист.
Одиночество и грусть,
Никто любовью не согреет.
А я лишь улыбнусь,
Пока кого-то счастье греет.
Її голос - чиста насолода,
В фантазіях я слухаю й блукаю.
Зачарувала і обличчя врода,
Але нажаль в житті її немає.
Її шкіра - ніжна мов троянда,
Гладенька й тепла, немає з чим зрівняти.
Відблискує на сонці мов гірлянда,
Таку лиш я зумів сфантазувати.
Завжди весела і ласкава,
Поруч з нею приємно мені.
Але буває й трішки лукава,
Бажає залишити мене у сні.
В житті таких не так багато,
Зі ста буде лишень одна.
І тут ми починаєм міркувати,
Яка із всіх буде як та,
Що в сні до нас приходить,
Що нас красою зачарувала,
Що має розум й вроду,
Та яка справді покохала.
Тому ми шукаємо ту одну,
Що приходить до нас увісні.
Що не зрадить заради грошей,
Що дасть надію в цьому житті...
Фортепіано увісні нас чекає,
Коли заграємо ніхто не знає.
Тому скоріше поринай у сон,
Зіграємо мелодію в унісон...
Тільки ми, в одному сні,
Вчимося жити як тоді,
Коли не знали ніякого болю,
Коли ми мали душевну волю.
Коли митець наш розвивався,
Коли хтось вперше закохався.
Життя наше - мелодія незнана,
Страшна й водночас кохана.
Поєднані разом мінор і мажор,
Частинками соло, частинками хор
Неначе вітерець що віє в море
Приносить надію, забере горе.
Після трохи повчимося співати,
Різні октави без сумнівів брати.
А потім будемо просто чекати,
Щоб знову почати мелодію грати.
Ця мелодія переросте у любов,
А потім реальність,ти замріяний знов.
Чекаєш на вечір щоб знову піти,
В сон де любов, кохана і ти...
Наша мова солов'їна,
Наймилозвучніша у світі.
Розмовляють нею в Україні,
За кордоном, батьки і діти.
Чиста й романтична,
Наша рідна мова.
Багата й поетична,
Наша мати слова.
Шепіт наших сердець,
"Я люблю, я кохаю".
Гомін тих смерек,
Я у мові вчуваю.
Навіть наша з вами,
Простесенька розмова.
Прояв нашої , рідної,
Української мови.
Хай славиться наша,
Гарна й солов'їна.
На весь світ прекрасна,
Мова України....
Милий Боже хто ти є?
Ота первісна суща сила.
Той хто наповнив серце моє,
Сутність яка все створила.
Подих вітру, запах моря,
Зводить гори, їх рівняє.
Океан безкінечний, як воля,
Той хто в пустелі пісок насипає.
Той хто кохання нам показав,
Гуманність, безпеку нам дав.
Свого єдиного, доброго сина,
За наші гріхи смерті віддав.
Дав нам розум, буття показав,
Гарні пейзажі, людину створив.
Нашу історію в псалмах описав,
Душу талантами всім наділив.
Подарував нам рідну мову,
Милозвучну перлину батьківщини.
Нашу ніжну, милу, солов'їну,
Чисту мову України.
То життя, наш вірний друг,
Він завжди разом з нами.
Вітру подих, гілки рух,
Ніжний голос мами.
Він надихає, надію дарує,
Своєю величчю людей чарує,
Світ мені він показав,
Про себе мені розказав....
Ввечері їй написав,
Що я щиро її покохав.
Вона прочитала, мовчала,
Такого ще не чекала.
Відповіла що бовдур я,
Що не мав її полюбити.
Що не вміє кохати сама,
Але можу її я навчити.
Й постало те питання,
Забути чи добиватись?
Я доб'юся свого кохання,
Я далі буду старатись.
Пізнаю все більше про неї,
Про милу мою карооку,
Про ту що гарніше феї,
Без якої не зроблю і кроку.
Маю чотири роки я,
Щоб навчити її покохати.
Зі мною ніколи вона,
Не буде знову страждати.
Душею мене зрозуміє,
Любов'ю зігріти зуміє.
Чекати кохану я буду,
До віку її не забуду.....
Мила моя, кароока дівчина,
Зовсім не хоче кохати.
Боїться вона, що знову напевно,
Від любові буде страждати.
Кохала колись, гарного хлопця,
Свідомо йому довіряла.
А він її зрадив, взяв і покинув,
Ця подія в ній щось зламала.
Сенс моїх натяків розуміє,
Не хоче лиш їх приймати.
Не вірить, що хтось зуміє,
Чесно і щиро її покохати.
Можливо мої вірші покажуть,
Що не збираюсь її покидати.
І навчу її знову насправді,
Щиро когось покохати....
Жінка ідеал,
Має карі очі.
На її ніжне личко,
Я дивлюсь охоче.
Шовкове волосся,
Усмішка ласкава,
Мене зігріває,
Немов чорна кава.
Найбільш закохався,
В її оченята.
Гарні, привабливі,
Як кавові зернята.
Прекрасні й глибокі,
Що аж не видно дна.
Серце зупиняє,
Своїм поглядом вона.
В тих очах я бачу,
Радісне життя.
Що сильно відрізняється
Від нашого буття.
Ласкаве дитинство,
Миті яскраві.
Говорять мені,
Ті очі ласкаві.
Хочу дивитися,
В них без упину.
Дізнатись щось нове,
Про неї єдину.....
Я тебе люблю
І чекаю вже давно,
Щоб сказати "I love you",
Але виходить не воно.
Бачу тебе щоночі,
Буває посеред дня.
Просто закриваю очі,
Ти муза мого життя.
Дівчино, давно тебе знаю,
Побачив ідеали твої.
І тут сказавши кохаю,
Соловей заспівав у мені.
Коханням душа моя повна
І в вірші тобі напишу.
Людина я не скромна,
Я тебе люблю...
Сьогодні зіронька
на небі та й замайоріла,
Сьогодні зіронька
зі мною та й заговорила.
Має очі гарні,
шовкове волосся,
Моя любов до неї,
як в полі колосся.
Вона як сонце
без якого не прожити,
Вона як джерело
із якого не напитись.
Її ніжний голосок,
як пісня вдалині,
Яку хочеться
слухати всі дні.
Вона як жар-птиця,
що в небі літає,
Дарує всім радість,
а сум відганяє.
Я хочу її спіймати
і любов подарувати,
Щастя дати
і від чар розчаклувати.
Життя прожити
й з нею бути,
Кохання моє
не забути ...
Пишу я пісні, люблю я співати,
Й мені до вподоби ці два таланти.
Тренерую я їх щодня без упину,
І стрімко як птах, в сьоме небо лину.
Мені до вподоби тексти писати,
Складати пісні і вам їх співати.
Мені допомагають сонце і душа
І в цьому формуються мрія моя.
Лети вдалину мрій своїх
І ніколи ти не покидай їх.
Не бійся нічого, будь-як вільний птах,
Злети до своєї мрії за один мах.
Будь собою не ховай почуття,
Щоб бути щасливим і сильним.
І тільки тоді потрапиш у буття,
Де світ буде добрим і мирним.
Іди куди хочеш, не відступай,
Просто в душі ці слова пам'ятай.
І переможеш усьому й завжди,
Зможеш досягти своєї мети...
Щодня думаю про неї,
а вночі не спиться.
З голови не вилітає
дівчина-таємниця.
Я її кохаю ,
обличчя ще не знаю.
Від таємного кохання,
душа в мені палає.
З нею час проводжу і
відповідь чекаю.
Вона зі мною грається,
а я пісні співаю.
Моє кохання все сильніше,
не згасає.
Ключ до її серця,
душа моя чекає.
Ми зустрілись,
нас разом доля звела.
Красу їй дала,
мене до неї привела.
Таємницю душі красуні,
скоро я пізнаю.
Ключ до ніжного серця,
в руці я тримаю...
В кожного в житті ,
є такі тварини .
які милуються собою ,
а до інших як до псини .
холоднокровні ,діставучі,
покою не дають.
І ніхто не розуміє,
Їхніх діянь суть.
Саркастично розмовляють,
Нав'язують щось нам.
Нових жертв собі шукають,
На мозок роблять спам.
Іноді поводять,
Себе не краще кіз.
Їхні дії можуть,
Довести до сліз.
В кожного в житті,
Є такі тварини.
Від яких не захистить
Жодна субмарина.
Де б ти не ховався,
Вони тебе знайдуть.
Новий вид вампірів,
Що наші нерви п'ють.
Сенс їхніх діянь,
Ніхто не зрозуміє.
Протистояти їм,
Жоден не зуміє.
Як з таким жити,
Чи простої існувати,
В Їхньому оточенні
Вільно працювати?
В кожного в житті,
Є такі тварини.
Що лоскочуть наші нерви,
Немов ті перини...
Всі були рівні,
грошей не мали.
їздили в Польщу,
і там торгували
товарний обмін,
після роботи.
молоко на картоплю
і інші клопоти.
А водка в Польщі цінувалась,
файно, швидко продавалась.
а зарплати було мало,
на проїзд не вистачало.
на зупинці всі стоять,
вже тролейбус їде.
зайцем їдемо собі,
поки кондуктор не підійде.
якщо вчитель, то на уроці
ти книжок не маєш.
сам пишеш програму
і її ж читаєш
тож минуле наше,
смішне і трохи страшне.
З посмішкою згадуємо
і не забуваємо.
Нова робота, прийшов працювати,
Мішки й таке інше я маю тягати.
Будують споруду, допомагаю,
Вільного часу зовсім не маю.
З ранку до вечора, тяжко працюю,
З колегами разом будівлю формую.
І так цілий місяць, щодня працювати,
І ось, дочекався своєї зарплати.
Радісно ввечері йду я до хати,
Беру всю сім'ю, веду їх гуляти.
До піцерії зайшли, піцу взяли,
Говорили собі і відпочивали.
Піца смачна, сік ще ми взяли,
І цей напій в рахунок додали.
До нас підійшли,ціну оголосили,
Зарплату кладу й батьки доплатили.
Цей день з сім'єю, я не забуду,
Тепер в моїй пам'яті нова споруда.
Знову сонця захід,
я бачу перед собою.
І не кричить командир,
всім готуватись до бою.
Ми з товаришами зібрались
на м'якій чорній землі.
І згадуємо друзів,
полеглих на цій війні.
Пишу тобі я - зрозумій,
немає шляху назад,
я сам хотів би піти,
З тобою на водоспад.
Я прошу про одне ,
і нічого не кажи.
Моє кохання не згасає
І ти любов збережи.
На нас чекає завтра бій,
Фатальний і останній,
І буде знов наша кров,
Проливатись як на майдані.
Війна триває і мине,
Ми знову будем разом.
І не покину я тебе,
На фронті під наказом...
Я одинак, немає в мене нічого.
4 стіни тримають подалі від усього .
Хотілося б тебе побачити і обняти,
Взяти твою ніжну руку і її поцілувати.
Бо я один ,тебе поруч зі мною не має.
Моя душа, все сильніше тебе кохає.
Хотілося побачити і обняти.
Хотілося б с тобою трішки погуляти.
Піти в долину троянд дивитись на Дніпро.
Хотілося побачити в твоїх очах усе добро.
Та краса якою ти мене чаруєш мене зігріває,
Надіюсь ти мене почуєш.
Скоро коли зима закінчиться.
Зустрінемось там де тече водиця.
І знову прогуляємось парками Черкас.
В тих місцях ,що не забули нас.
І знову відчуємо ту любов ,
Що пробиває до сліз знов і знов.
А зараз почекаю кінця зими.
Щоб зустрілися нарешті ми....
Я в файному місті,
Подібних немає.
Краса неймовірна,
Вас тут чекає.
Люди відкриті,
Є й хамовиті,
А так всі дружні,
І дуже привітні.
Я черкащанин,
То є місто моє,
Я в ньому виріс,
Зустрівся з любов'ю.
Тут рідна школа,
І мій садочок,
Пам'ять збереже,
На віки цей куточок.
